Коли говорять про літературу ХХ століття, ім’я Германа Воука неодмінно звучить серед тих, хто зумів поєднати епічність історії з людською долею. Він писав до глибокої старості, прожив понад 100 років, залишаючись прикладом невтомної творчої енергії. Про історію успіху цього видатного американського єврея — далі на bronxski.com.
Крізь книги та океан
Герман Воук з’явився на світ у Бронксі 27 травня 1915 року в родині єврейських іммігрантів із Білорусі. Його батько Абрахам починав як пральник, згодом досяг успіху у власному бізнесі, а мати Естер прищепила дітям любов до книжок. У їхній квартирі література була всюдисущою. Хлопчик відкривав для себе Марка Твена з набору книжок, купленого у мандрівного торговця, слухав, як батько читає Шолом-Алейхема, й поступово вчився поєднувати гумор та серйозність у письмі. Дідусь познайомив маленького Германа з івритом та рабинськими текстами, тож у нього з дитинства зросло подвійне коріння — американське та єврейське.
У шкільні роки Герман часто стикався з насмішками через свою «книжковість», проте саме книги стали його прихистком. Після навчання в престижній Townsend Harris High School він вступив до Колумбійського університету. Там редагував студентський гумористичний журнал та відвідував лекції філософа Ірвіна Едмана. У 1934 році, у віці лише двадцяти років, Герман здобув диплом та поринув у кар’єру радіосценариста. Вже за два роки Воук писав тексти для знаменитого коміка Фреда Аллена, який навчив його мистецтва простоти й дотепності.
Але успіх у медіа не приніс хлопцю душевного задоволення. Тимчасово відмовившись від релігійної практики, він відчув порожнечу й згодом повернувся до юдаїзму. Навіть кочуючи між Віргінськими островами, Вашингтоном та Каліфорнією, Герман скрізь організовував невеликі гуртки для молитви та вивчення івриту.
Перелом у житті майбутнього письменника настав з початком Другої світової війни. Після Перл-Гарбора Воук вступив до ВМС та став офіцером на борту есмінців-тральщиків у Тихому океані. Він пройшов крізь вісім висадок, здобув бойові зірки й водночас почав писати свій перший роман. На палубі корабля, серед шуму хвиль та загрози боїв, народжувався рукопис «Аврора Світанок». Воук надіслав фрагменти старому професору з Колумбії, а той допоміг познайомити молодого офіцера з редактором. Так література увійшла в його життя вже назавжди.
Перші публікації Воука — коротка п’єса «Людина в плащі» 1941 року та роман «Аврора Світанок 1947 року — стали початком великого творчого шляху. А досвід моря, поєднаний із любов’ю до книг дитинства, зрештою перетворив Германа Воука на одного з найпомітніших американських письменників XX століття.
Роман, що зробив ім’я Воука безсмертним
З досвіду служби у флоті, напружених бойових походів та роздумів про людську слабкість Герман Воук створив твір, який увійшов до канонів світової літератури. У 1951 році вийшов його роман «Повстання на «Кейні» (The Caine Mutiny) — драма про офіцерів старого тральника, змушених кинути виклик власному командирові. Образ капітана Квіґа, непередбачуваного, дивакуватого й водночас трагічного, назавжди закарбувався в американській культурі.
Книга здобула величезний успіх та вже наступного року принесла Воуку Пулітцерівську премію. У 1954 році історія ожила на великому екрані. У фільмі знявся Гамфрі Богарт, подарувавши своєму Квіґу нервову силу й незабутню інтонацію. Того ж року Воук сам адаптував роман для Бродвею — п’єса The Caine Mutiny Court-Martial здобула не менший резонанс.
Сам сюжет простий, але сповнений глибини. Молодий новобранець Віллі Кіт обирає службу у флоті, бо вважає її легшим варіантом, ніж армія. Проте на борту «Кейна» його чекає не комфорт, а сувора школа життя. Серія дивних командирів, рутинні місії та зрештою — зустріч із капітаном Квіґом, чиї дивацтва й непослідовність загрожують безпеці екіпажу. Офіцери повстають проти нього, і за це постають перед військовим трибуналом. Їх виправдовують, але система не забуває бунтів.
Юнак Кіт, який спершу шукав легких шляхів, крок за кроком проходить через втрати, розчарування та відповідальність. Врешті він сам стає капітаном «Кейна» та виходить з війни зовсім іншим — загартованим, дорослим, здатним нести тягар справжньої зрілості.
Цей роман був більше, ніж просто воєнна історія. Він став алегорією дорослішання Америки, яка у війні зіткнулася з власними слабкостями й вийшла з неї іншою.
Літературна спадщина
Творчість Германа Воука відзначається ґрунтовними дослідженнями та увагою до деталей. Його романи передають точну та глибоку картину обраної епохи, зосереджуючись на моральних дилемах та людській доброті. Наприклад, у творі «Марджорі Морнінгстар» (1955) центральною темою стає чистота та вибір жінки у складному світі. Попри відсутність експериментів із формою, книги Германа Воука здобули величезну популярність.
Особливе місце в його творчості займає двотомний цикл про Другу світову війну — «Вітри війни» (1971) та «Війна та пам’ять» (1978). Обидва романи були екранізовані у вигляді мінісеріалів, які отримали визнання й нагороди у 1980-х роках. Ця воєнна епопея охоплює історії двох родин — офіцера ВМС США Віктора «Пага» Генрі та єврейсько-американського вченого Аарона Джастроу. Через їхні долі автор показує війну в усьому світі: від зустрічей із Рузвельтом, Черчиллем та Сталіним до сцени в’язнів у нацистських таборах. Структура романів часто порівнюється з «Війною та миром» Толстого, адже вони поєднують масштабні битви з особистими драмами.
У пізніші роки Воук звернувся до інших тем: у романі «Діра в Техасі» (2004) він використав історію зірваного проєкту суперколайдера, а його остання книга «Законодавець» (2012) стала сатирою на політичний світ. У 2015 році письменник видав мемуари «Моряк та скрипаль», у яких підсумував своє життя та творчу кар’єру.
Патріотизм, релігія та жіночі образи у прозі Воука
Герман Воук був ортодоксальним євреєм та одним із перших письменників, які ввели юдаїзм у мейнстрим американської культури. Він вірив у США як у країну-порятунок для світу, що горів у війні, й підкреслював велич ролі армії та, зокрема, флоту у здобутті перемоги.
Його патріотичне бачення відрізнялося від песимізму інших письменників ХХ століття. Воук не прагнув показати війну лише як хаос та руйнування, а бачив у ній організовану боротьбу за великі цілі.
Окремої уваги заслуговує ставлення Германа Воука до жінок. У його романах вони постають сміливими, сильними й незалежними. Водночас письменник дотримувався традиційних уявлень про жіночу цнотливість та подружню вірність, що вже у 1970-х здавалося архаїчним. Добрі жінки у його творах — віддані матері й дружини, тоді як невірні персонажки майже завжди приречені на осуд.
Для Воука головним було показати силу Америки та її місію у світі. Його романи не прагнули викривати темні сторони історії, натомість утверджували віру в країну, обов’язок та людську доброту. Саме це зробило його одним із найвизначніших американських письменників військової літератури та голосом цілого покоління.
Кохання всього життя та визнання
Під час служби у ВМС, коли корабель Германа Воука стояв на ремонті в Каліфорнії, він зустрів жінку, яка стала його найголовнішою опорою на все життя. Це була Бетті Сара Браун, випускниця Університету Південної Каліфорнії та цивільна співробітниця флоту. У 1945 році молодята одружилися. Разом вони виховали трьох синів, хоча їхнє сімейне щастя було затьмарене трагедією: старший син Авраам загинув у дитинстві. Згодом у подружжя залишилося двоє синів — Натаніель та Джозеф. Бетті не лише була дружиною, а й стала літературним агентом Воука, супроводжуючи його кар’єру аж до власної смерті у 2011 році.
Романи Воука відзначаються багатством деталей та історичною точністю — це результат кропіткого дослідження, чимало з якого письменник проводив у Бібліотеці Конгресу. З цим закладом його пов’язувала особлива дружба: ще наприкінці 1990-х років він передав туди свої рукописи, зокрема й до «Вітрів війни» та «Війни та пам’яті».
Саме Бібліотека Конгресу стала місцем, де відзначили життєвий шлях Воука. Йому першому присудили премію за досягнення в художній літературі — відзнаку, що визнає його внесок в американську культуру.
«Бібліотека Конгресу займає унікальне місце в Америці. І для мене особисто, як колекціонера та зберігача великої інтелектуальної та творчої спадщини нашої країни, тому для мене особлива честь отримати цю нагороду», – сказав Воук. «Дякую за визнання справи мого життя».
Герман Воук прожив понад ста років, зберігаючи ясність розуму та працездатність до самої старості. 17 травня 2019 року він відійшов у вічність у віці 103 років, залишивши по собі спадок, який й далі говорить до читачів силою історії та мудрістю досвіду.