В історії Бронкса є чимало відомих особистостей, які вплинули на його історію. А є ще більше відомих людей, які так чи інакше пов’язані з цим великим міським боро. А тому в цій статті видання bronxski.com розповість про видатного сина американського народу Роско С. Браун мол., чиє життя пов’язане з Бронксом.
Батьки, дитинство, навчання
Як зазначає видання nytimes, людина на ім’я Роско Конклінг Браун-молодший прийшла в наш світ в перші дні весни 1922 р., а саме 9 березня. Народився він у Вашингтоні, а це, як ви знаєте, округ Колумбія. Його батьки були освіченими людьми. Батько, Джордж, був дантистом і працював в службі охорони здоров’я та у Федеральній раді у справах негрів при президенті США Франкліні Д. Рузвельті. Цю установу ще позаочі називали «чорний кабінет», щоб підкреслити, хто входив до його складу та які питання ці люди вирішували. Батько, як було сказано, мав ім’я Джордж Браун, але він змінив його на Роско Конклінг Браун, щоб увіковічнити пам’ять сенатора США, який відстоював права чорношкірих в країні.
Матір’ю Роско-молодшого (саме так називали сина цієї сім’ї) була Вівіан Беррі, яка працювала вчителькою в школі.
Коли він підріс, то був зарахований в середню школу Данбар. Далі сталося дещо незвичайне, адже після перегляду фільму Чарльза Ліндберга «Дух Сент-Луїса» він вирішив обов’язково стати пілотом. Бачите, як випадок впливає на життя людини. Тож Роско С. Браун мол. був зарахований в Смітсонівський інститут. А в 1943 р. отримав ступінь бакалавра в Спрінгфілдському коледжі в Массачусетсі.
Пілоти Таскігі
Ні для кого не є таємницею, що в ХХ ст. в США існувала расова сегрегація. Тобто, протягом вказаного століття державна політика країни, а отже, ставлення суспільства до афроамериканців було негативним. Державна машина робила все можливе для роз’єднання білих та чорних в освіті, житловому будівництві, проживанні, транспорті, перебуванні в громадських місцях, відвідуванні магазинів.
Ситуація в цій сфері почала змінюватися після Другої світової війни. Але першою «ластівкою» був саме дозвіл афроамериканцям бути військовими пілотами. 3 квітня 1939 р. Конгрес прийняв законопроєкт про виділення коштів на навчання афроамериканських пілотів. Гроші планували вкладати у цивільні льотні школи, які б мали бажання навчати чорношкірих. Кошти, які виділили на авіаційну підготовку, створили нові можливості для пілотів. В 1941 р. Міністерство оборони та авіаційний корпус створили перший чорношкірий підрозділ, який отримав назву 99-та переслідувальна ескадрилья.
Всі пілоти, які розпочали свій бойовий шлях в цьому підрозділі, навчалися льотній підготовці на різних аеродромах, в різних школах. Зокрема, тут слід виділити летовища Гріл-Філд, Кеннеді-Філд, Мотон-Філд , Шортер-Філд та військовий аеродром Таскігі. Частина з тих, що здобули освіту в Інституті Таскігі (нині Університет Таскігі), що в містечку Таскігі, штат Алабама, з цього часу називали себе пілотами Таскігі. Серед них був і Роско С. Браун мол.
Друга світова війна в житті Роско-молодшого
Прийшла війна. Для США вона почалася 7 грудня 1941 р. з нападу Японії на Перл-Харбор. Війна стала ще однією причиною, чому юнак хотів навчатися літати. Але було одне «але»: в США існувала політика обмеження доступу чорношкірих до окремих посад. Зокрема, тут не дуже сприятливо дивилися на їх навчання та роботу в сфері авіації. А тому йому довелось докласти зусиль для вступу в ряди військових пілотів. Роско С. Браун мол. закінчив школу Таскігі 12 березня 1944 р. як член класу 44-C-SE і після цього служив у військовій авіації США в Європі. Під час боїв він був керівником польотів та оперативним офіцером.
15 березня 1945 року Браун мол. брав участь у найдовшій місії ВПС США у Другій світовій війні. Він пролетів 1500 миль з півдня Італії до Берліна, щоб зустрітися з групою німецьких літаків.
24 березня під час польоту до Берліна йому вдалося збити німецький реактивний винищувач Me 262. Пройшло декілька днів і знову успіх: цього разу це був винищувач Фокке-Вульф 190. На той час це був перший випадок, коли цей літак був збитий за допомогою повітряного струменя, а також перший, коли німецький літак збив чорношкірий американець. За ці перемоги він був нагороджений орденом “Почесний летючий хрест”. За період війни Роско С. Браун мол. став капітаном. Загалом він здійснив 68 бойових місій як командир винищувальної ескадрильї. Як він говорив пізніше, “пілоти-винищувачі були схожі на спортсменів, а я був хорошим пілотом”.
Післявоєнна діяльність
Війна закінчилась. Роско С. Браун мол. продовжив навчання і отримав ступінь магістра та доктора в Нью-Йоркському університеті. Після цього йому довелось ще працювати на багатьох державних посадах, зокрема, консультантом Служби національних парків та в корпусі міського парку для Національної зони відпочинку Хейтвей (Бронкс). Також він очолював Інститут афроамериканських справ Нью-Йоркського університету. Тут він працював професором освіти. Також довелось працювати президентом Громадського коледжу Бронкса (з 1977 до 1993 року), керівником Центру освітньої політики у Вищій школі та Міському коледжі Нью-Йорка.
Політичне життя
Крім діяльності в освітній сфері, Роско С. Браун мол. відігравав важливу роль в політичному житті міста. Він виступав радником міської влади в справах чорношкірих. Також був очільником групи зі 100 чоловіків, яка була сформована в 1963 р. і боролася за покращення життя чорношкірих. Але він ніколи не претендував на високі посади у владних кабінетах. З усіх перегонів, в яких йому довелось брати участь, були бігові марафони (9 він пробіг протягом кількох років).
Завдяки Роско С. Брауну мол. до влади в 1989 р. прийшов мер Дінкінс. Своєю підтримкою він зробив ставку на особу, яка могла боротися проти расизму в місті.
В 1987 р. вбивця чотирьох чорношкірих підлітків в метро був виправданий. На це доктор Браун сказав, що клімат, у якому було прийнято це рішення білими присяжними або чорними присяжними, є проявом расизму та страху перед чорношкірими молодими людьми. Він вважав, що найкращий виклик, який люди можуть прийняти, це знайти роботу для інших молодих людей.
У 2007 році він та інші льотчики Таскігі (5 осіб), що вижили, були колективно нагороджені Золотою медаллю Конгресу.
Особисте життя
Він був одружений на жінці на ім’я Лора Джонс. В нього було 3-є дітей: син Дональд і доньки Доріс Бодайн і Діана Макдугал.
Він був постійний фанатом Jets and Mets.
Смерть
Доктор Браун помер 2 липня 2016 р. у медичному центрі Монтефіоре. Його смерть наступила після того, як він впав і зламав стегно. А перед тим йому поставили кардіостимулятор. Його лікар був захоплений його здоров’ям. Він говорив, що в нього чудова форма та здоров’я. Його називали голосом розуму серед расової нестабільності в Нью-Йорку 70-80-х років. Йому було 94. Мер Білл де Блазіо наказав у вівторок, щоб прапори міста та штату були приспущені на честь доктора Брауна до 9 липня до заходу сонця.
Отже, Роско Конклінг Браун-молодший прожив достойне життя. На його шляху була успішна служба в авіації, де він зумів збити декілька німецьких літаків. А далі він продовжив навчання та роботу в освітніх закладах міста. Головною його місією була боротьба проти расизму, її він ніколи не полишав і від неї не відступав.